Традиційні методи вирощування перцю можуть не витримати викликів зміни клімату та стрімкого зростання витрат. Тож пакистанські фермери намагаються адаптуватися.
Пакистан є одним із найбільших виробників червоного перцю чилі у світі, а невелике місто Кунрі вважається столицею пакистанського чилі. Фермери сушать перець по-старому — просто під сонцем. У базарні дні пил тут стає настільки густим, що розпечене повітря змушує сльозитися очі та обпалює горло.
Але екстремальні погодні явища — спека, повені, посухи, а також непередбачуваність і високі витрати, які вони за собою тягнуть, — поступово змушують зникати спосіб життя, що формував покоління фермерів.
Одного ранку в Кунрі, на південному сході Пакистану, Ахсан Алі Дарс блукав своїм колись пишним полем червоного чилі. Тепер воно було вкрите слідами знищених спекою рослин, пересохлою землею та порожніми ділянками. Він вдивлявся в небо, шукаючи ознак наближення сезону мусонів, який міг би принести полегшення рослинам, що потерпали після кількох місяців екстремальної спеки. Але на горизонті не було ані краплі дощу, а за кілька годин температура мала перевищити 49°C.
Сільське господарство формує майже чверть економіки Пакистану та забезпечує роботою половину його працездатного населення. Водночас ця південноазійська країна з населенням понад 250 мільйонів людей належить до держав, найбільш вразливих до зміни клімату. Руйнування, спричинені повенями 2022 року, знищили майже 4,5 мільйона акрів сільськогосподарських угідь — площу приблизно розміром зі штат Нью-Джерсі. Фермери в провінціях Сінд і сусідньому Пенджабі — житниці Пакистану — кажуть, що й досі не оговталися від наслідків тієї катастрофи.
Червоний чилі належить до культур, які постраждали найбільше. Пакистанські фермери кажуть, що вирощування цієї важливої складової національної кухні перетворилося на постійне випробування. Останніми роками непередбачувана погода принесла нескінченний цикл хвиль спеки та повеней, що знищують врожаї та особливо боляче б’ють по дрібних традиційних господарствах. Тим часом зростання витрат дедалі більше ускладнює їхню здатність адаптуватися.
Багато фермерів намагаються змінити календар посівної, щоб допомогти молодим рослинам пережити спеку до моменту збору врожаю. Дарс почав висівати насіння в березні замість травня, аби до настання найспекотнішого періоду рослини вже встигли зміцніти й могли краще витримувати літні температури.
У деякі роки цього виявлялося достатньо. Минулого листопада, після вдалого врожаю, сотні виробників чилі, закупівельників і брокерів з’їхалися до міста, щоб торгуватися біля величезних куп червоного перцю, які сягали понад вісім футів — близько 2,4 метра заввишки.
У такі базарні дні Кунрі оживає. У решту часу це сонне містечко з населенням близько 25 тисяч людей у провінції Сінд, приблизно за 110 кілометрів на захід від кордону з Індією. Найзаможніші покупці лавірують між горами перцю на мотоциклах, тоді як поденні робітники повільно пробираються крізь ринок, зігнувшись під вагою чилі. У середньому на цьому одному ринку в післяжнивний сезон щодня продавали понад 200 метричних тонн перцю. На цей регіон припадає понад 85 відсотків виробництва червоного чилі в Пакистані.
Але цього року навіть березень виявився надто спекотним для посівної. Тож Дарс відклав висівання до травня, скоротивши вегетаційний період і піддавши вразливі молоді рослини ще сильнішому тепловому стресу.
У своєрідній гонитві з часом і зміною клімату Дарс та інші фермери тепер вносять у ґрунт значно більше добрив, ніж раніше, відчайдушно намагаючись зберегти рослини живими до початку сезону збору врожаю у вересні.
Наприкінці липня мусони нарешті принесли перші краплі дощу на поля Дарса. Але разом із ними, зазначив він, найімовірніше прийде й загроза надмірних опадів.
«Якщо дощу буде забагато, він знищить урожай. Якщо дощу не буде зовсім, це теж буде руйнівним», — сказав Дарс.
Ризик повеней робить небезпечнішим і традиційний процес сушіння чилі. Після збору врожаю у вересні фермери розкладають перець просто на землі, і цей процес займає близько десяти днів. Надлишкова волога може зробити врожай вразливим до грибкових уражень. Протягом багатьох років дрібні фермери Кунрі вимагали створення сучасних потужностей, які дозволили б сушити перець у більш контрольованих умовах.
«Щоразу, коли уряд казав, що відкриє такий центр, нічого не відбувалося», — сказав Мухаммад Салім, брокер з торгівлі чилі на ринку Кунрі.
Місцеві чиновники визнають, що ситуація для них стає непосильною.
Мухаммад Хан, районний чиновник у Кунрі, оцінює, що на етапах сушіння та переробки втрачається до третини врожаю.
«Сушіння — головна проблема для дрібних землевласників через туман, який з’являється вночі», — сказав він.
Великі землевласники, за словами Хана, краще спромоглися витримати додаткові витрати, спричинені зміною погодних умов.
Він також зазначив, що уряд провінції Сінд вживає заходів для розв’язання частини цих проблем. Зокрема, нещодавно було схвалено створення нового ринку чилі в Кунрі з такими об’єктами, як складські приміщення та майданчики для аукціонів, які мають допомогти краще захистити врожай.
Але через падіння врожайності, подорожчання добрив і постійні проблеми зі зрошенням багато фермерів почали диверсифікувати свої господарства.
Цього року Дарс вирішив виділити чотири акри своєї землі під 800 рослин папаї. Водночас він каже, що незалежно від того, яку культуру вирощувати, небагато з них можуть виявитися достатньо стійкими до екстремальних погодних умов.
«Схоже, природа більше не на нашому боці», — сказав Дарс.
Джерело nytimes.com
